ЗАВДАННЯ ЗА ЗМІСТОМ РОМАНУ У ВІРШАХ «МАРУСЯ ЧУРАЙ» ЛІНИ КОСТЕНКО
Пропоновані завдання допоможуть краще засвоїти зміст роману та охарактеризувати героїв твору.
ВІДНОВІТЬ НОМЕРАЦІЮ РОЗДІЛІВ
Полтавський полк виходить на зорі РОЗДІЛ
Облога Полтави РОЗДІЛ
Дідова балка РОЗДІЛ
Гінець до гетьмана РОЗДІЛ
Страта РОЗДІЛ
Якби знайшлась неопалима книга РОЗДІЛ
Весна, і смерть, і світле воскресіння РОЗДІЛ
Сповідь РОЗДІЛ
Проща РОЗДІЛ
ВІДНОВІТЬ НОМЕРАЦІЮ РОЗДІЛІВ. Відповідь:
Якби знайшлась неопалима книга РОЗДІЛ І
Полтавський полк виходить на зорі РОЗДІЛ II
Сповідь РОЗДІЛ III
Гінець до гетьмана РОЗДІЛ IV
Страта РОЗДІЛ V
Проща РОЗДІЛ VI
Дідова балка РОЗДІЛ VII
Облога полтави РОЗДІЛ VIII
Весна, і смерть, і світле воскресіння РОЗДІЛ IX
ХТО ЦЕ СКАЗАВ І ПРО КОГО?
1. Був молодий і гарний був на вроду.
І жив, і вмер, як личить козаку.
Зате, що він боровся за свободу,
його спалили в мідному бику!
2. …Чотири годи бувши у походах,
ні в чім нагани жодної не мав.
Був на Пиляві, і на Жовтих Водах,
і скрізь, де полк Полтавський воював.
А це улітку повернувсь додому,
в хазяйство, підупале за війну,
і, як годиться хлопцю молодому,
хотів ввести у дім собі жону.
3. Яка стоїть немов свята та божа.
Ото така вже вдача потайна.
Бо на обличчя з янголами схожа,
але в душі — то чистий сатана.
4. Та й батько теж удатний був на вроду.
А що вже сильний, то, мабуть, найдужчий.
Звела їх доля, наче в нагороду
за те, що мали незглибимі душі.
Було, дивлюсь та й думаю: «Ой нене,
який у мене тато!» — або знов:
що я колись як виросту, і в мене,
і в мене буде отака любов!
5. Та він же їй як рідний син і досі,
у них і виріс там на шпориші.
Вона ж свою дитину годувала
та вже й сусідську бавила, чужу.
Бобренчиха ж тим часом воювала —
за курку, за телицю, за межу.
6. Грицько ж, він міряв не тією міркою.
В житті шукав дорогу не пряму.
Він народився під такою зіркою,
що щось в душі двоїлося йому.
Від того кидавсь берега до того.
Любив достаток і любив пісні.
Це як, скажімо, вірувати в бога
і продавати душу сатані.
7. Ця дівчина не просто так, Маруся.
Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.
Коли в похід виходила батава,—
її піснями плакала Полтава.
Що нам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена і її пісні.
Звитяги наші, муки і руїни
безсмертні будуть у її словах.
Вона ж була як голос України,
що клекотів у наших корогвах!
8. Я не забуду, тату, вас ніколи.
Хоч як було, і голод, і зима,—
спасибі вам, дали мене до школи,
де дяк учив і грамоти, й письма…
9. Вона піснями виспівала душу.
Вона пісні ці залишає нам.
10. Тепер він з нами в радості і в сумі.
Збагнуло серце вражене моє:
пішов у смерть — і повернувся в думі,
і вже тепер ніхто його не вб’є.
11. Вона у мене, як була молодша,
була предивна, як на людський глузд.
Було, сльозами набрякають очі,
вона ж сміється кутиками вуст.
Таке обличчя чи така вже звичка,
а голосочок! — чистий, мов кришталь.
Така була красива молодичка,
вуста сміються, а в очах печаль.
12. У нього скроні в срібній папороші.
Буває так, що слава на дурняк,
а в нього слава за великі гроші.
13. Посидів трохи та й пішов так, мовчки.
Такий суворий, очі крижані.
Грицько був красень, очі — як терночки.
А цей мовчить і блідне при мені.
А слово скаже — з пам’яті не викинеш.
А більш мовчить, не щедрий на слова.
Таке обличчя, зразу і не звикнеш, —
різке, як меч. Тонке, як тятива.
14. … ті не дуже бідували.
Вони в оренду землю віддавали.
У Кривохатках хатка та нова —
єдина, може, хатка не крива.
Але й жили! Душили копійчину.
У дві душі робили без спочину.
15. Як тих людей двох доля спарувала?
Там завжди сварка висіла, як чад.
16. Хіба то дівка? То ж таки ледащо.
Усе б співала. Боже упаси!
Ми вже й без неї з’їхали нінащо,
а з нею геть вже зійдемо на пси.
Та й те сказати,— що вона співає?
Сама собі видумує слова.
Таких дівок на світі не буває,
хіба для цього дівці голова?
17. А він мені: — Моя ти голубичко!
Страданіє, як кажуть, возвиша.
От я й дивлюсь, що в тебе ж таке личко,
що в ньому наскрізь світиться душа.
А як подумать, дівчинко моя ти,
то хто із нас на світі не розп’ятий?
Воно як маєш серце не з льодини,
розпяття — доля кожної людини.
18. Упир з холодними очима,
пихатий словом і чолом,
душа підступна і злочинна,
закута в панцир і шолом.
Уломок лицарського роду,
мучитель власного народу,
кривавий кат з-під темної зорі,
отам він жив, на Замковій горі.
ХТО ЦЕ СКАЗАВ І ПРО КОГО? Відповіді:
1. Мандрівний дяк про Северина Наливайка
2. війт Семен Горбань про Грицька Бобренка
3. Орихна Бобренчиха про Марусю
4. Маруся про Гордія Чурая
5. Яким Шибилист про Чураїху і Грицька
6. Яким Шибилист про Грицька
7. Іван Іскра про Марусю
8. Маруся про Гордія Чурая
9. Іван Іскра про Марусю
10. Маруся про Гордія Чурая
11. Маруся про Чураїху
12. Маруся про Вишняка
13. Маруся про Івана Іскру
14. Маруся про Бобренків
15. Маруся про Бобренків
16. Бобренчиха про Марусю
17. Маруся про мандрівного дяка
18.Мандрівний дяк про Ярему Вишневецького
ХТО СКАЗАВ І КОМУ?
1. Хіба оті, без німбів, без імен,
на тій дорозі в Київ із Лубен,
або оті, під лісом, із Волині,—
хіба не більші мученики нині?!
2. … Немає у нас ліри.
Та й розум за бодягу зачепивсь.
Сисой, Мардарій — мученики віри.
А Байда що, од віри одступивсь?
3. За ці літа де я не побував!
Був на Пиляві і на Жовтих Водах,
під Корсунем і Збаражем був теж.
Которий рік, а я усе в походах.
А ти все ждеш, біднесенька, все ждеш.
4. Відступник я. Нікчемний я і ниций.
Але ти любиш і тому прости.
Життя — така велика ковзаниця.
Кому вдалось, не падавши, пройти?
5. — Не хочу людям завдавать мороки,
сидіти сидьма на чужій печі.
У мене хата тут своя, нівроку,
свій домовик, свої он рогачі.
Котору зиму я вже перечовгав.
І домовик зі мною домував.
Оце сидів на припічку учора, —
сміявся, плакав, руку подавав.
6. В житті найперше — це притомність духа,
тоді і вихід знайдеться з нещасть.
ХТО СКАЗАВ І КОМУ? Відповіді:
1. Мандрівний дяк Марусі
2. Мандрівний дяк Марусі
3. Грицько Бобренко Марусі
4. Грицько Бобренко Марусі
5. Дід Галерник Іванові Іскрі
6. Дід Галерник Іванові Іскрі
ВПІЗНАЙ ГЕРОЯ
1. І голова у нього над плечима
була як вежа в шапці сивини.
Ще не старий. І славу мав, і силу.
(Про нього потім думу іскладуть.
Мине сім літ — і голову цю сиву
Виговському на списі подадуть).
2. … полковий обозний,
син Остряниці Якова,….
(Загине теж, в бою заживши слави,
в недовгім часі після Пушкаря,
вертаючи до попелу Полтави
з посольства до московського царя).
3. Мені не треба слави, ані грошей,
ані щоб сильний світу похвалив,—
аби хто-небудь, мислію возросший,
до мене часом слух свій прихилив.
Але ж я прочитателів не маю.
Сам пишу, і сам собі внімаю. ,
4. Хоч би десь вийшла в церкву, поміж люди,
а то ж одна, ніколи і нікуди.
Сухотний кашель надриває груди.
5. А сам він дід старезний, полотняний.
А в нього сива борода, як дим.
Розказує про Кафу, полонянок,
про те, в які походи він ходив.
6. Біда йому для смутку не причина.
Бо як приніс на світ його бузько,
то так і виріс наймитом хлопчина…
Вдовиний син, замріяна душа,—
вже сотня їхня вийшла із Опішні,
а він біжить за ними, як лоша,
і гірко думи думає невтішні…
7. Він гордий був, Гордієм він і звався.
Він лицар був, дарма, що постоли.
Стояв на смерть. Ніколи не здавався.
Йому скрутили руки і здали.
8. Такі пухкі у … рученята,
коса білява, куца і товста.
Як реп’яшки, зелені оченята
і пишно закопилені вуста.
Глуха до пісні, завжди щось спотворить.
Все вишиває прошви подушóк.
Ще як мовчить,— нічого. Заговорить,—
гостренькі зуби — чисто ховрашок.
9. … не те щоб хорувала,
ні, то вже вдача. Все, було, невлад,
все їй не так, і чоловік, і хата.
Все щось болить, то груди, то живіт.
Така була висока і цибата,
як чапля з Перещепинських боліт.
Все скаржилась, ходила якось боком.
Кляла Бобренка на усі лади.
А ненаситна! — що нагледить оком,
то дзьобом так і вихопить з води.
10. Все гнав думки, мулькі та недоречні.
Та, наробившись, храповито спав.
Погладшав, запузатів, постатечнів
і втратив серце до козацьких справ.
А якось їхав через Ворсклу возом,
чи задрімав, чи так не додививсь,
і в Іордань, затягнену морозом,
вночі з конем і возом проваливсь...
11. Я мучуся. Я сам собі шуліка.
Є щось в мені так наче не моє.
Немов живе в мені два чоловіка,
і хтось когось в мені не впізнає.
12. Не повернула навіть голови.
Лише печальне око з-під брови.
Важка жалоба чорної коси,
і тільки тінь колишньої краси.
13. Я гусак обскубаний, що й досі
гелгоче щось про правду і добро,
котрому в лапі вдержать удалося
одне своє гусиноє перо.
14. Я — навіжена. Я — дитя любові.
Мені без неї білий світ глевкий.
ВПІЗНАЙ ГЕРОЯ. Відповіді:
1. Мартин Пушкар
2. Іван Іскра
3. Мандрівний дяк
4. Маруся
5. Дід Галерник
6. Лесько Черкес
7. Гордій Чурай
8. Галя Вишняківна
9. Орихна Бобренчиха
10. Батько Гриця Бобренка
11. Грицько Бобренко
12. Маруся
13. Мандрівний дяк
14. Маруся
КОМУ НАЛЕЖАТЬ ЦІ СЛОВА?
1. Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі.
2. Наш батько — з тих, що умирали перші.
А Гриць Бобренко — з тих, що хочуть жить.
3. Чи він мені, чи я йому — нерівня.
Нерівня душ — це гірше, ніж майна!
4. Чужа душа — то, кажуть, темний ліс.
А я скажу: не кожна, ой не кожна!
Чужа душа — то тихе море сліз.
Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна.
5. Нелегко, кажуть, жити на дві хати.
А ще нелегше — жить на дві душі!
6. Три дні дали на роздуми мені,
А нащо вже тим смертникам три дні.
7. Прости мені, земле, простіть мені, трави!
Не дбав я про славу, не дбав про майно,—
я мушу вернутись живий до Полтави,
а там хоч і вмерти, мені все одно.
8. Її пісні — як перло многоцінне,
як дивен скарб серед земних марнот.
Тим паче зараз, як така розруха.
Тим паче зараз, при такій війні,—
що помагає не вгашати духа,
як не співцями створені пісні?
Про наші битви —на папері голо.
Лише в піснях вогонь отой пашить.
Таку співачку покарать на горло, —
та це ж не що, а пісню задушить!»
9. Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься — Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з богом говори.
10. Душа летить в дитинство, як у вирій,
бо їй на світі тепло тільки там.
11. От я мандрую, хоч уже й не молод.
Земля велика, радості нема.
Ускрізь біда.
Не тилько вщался голод,
но і недугів смертоносних тьма.
Вмирають люди, діткнені хоробами.
Господь гробами землю поразив.
Поля засіяв воями хоробрими,
а нехоробрих геть переказив.
А тут ще та комета велетенська,
що наче в небі схрещені мечі.
І голий вовк явивсь біля Смоленська,
і їсть людей, і виє уночі...
12. Колись нащадки будуть одмивати
оцю печаль од крові і глупот.
Бо можновладці — тяжко винуваті.
А що зробив народові народ?!
13. Що ж це виходить? Зрадити в житті
державу — злочин, а людину — можна?!
14. Любов — це, люди, діло неосудне.
По всі віки. Во вік віків. Амінь.
15. Але ж, мабуть, ми правди не зурочим,
що світ вже так замішаний на злі,
що як платити злочином за злочин,
то як же й жити, люди, на землі?
16. А що сильніше підпирає твердь—
молитва преподобного Антонія
чи Наливайка мученицька смерть?
17. Ми з нею рідні. Ми одного кореня.
Мабуть, один лелека нас приніс.
Батьки у нас безстрашні й невпокорені
і матері посивілі од сліз…
18. Красива я була, правда?
Схожа на свою матір.
Смілива я була, правда?
Схожа на свого батька.
Співуча я була, правда?
Схожа на свій народ.
19. Минають ночі думами, півснами...
І я минаю... і минають дні...
Вона мовчить і думає піснями.
І не минають лиш її пісні.
КОМУ НАЛЕЖАТЬ ЦІ СЛОВА?
1. Марусі Чурай
2. Чураїсі
3. Марусі Чурай
4. Чураїсі
5. Грицькові Бобренокві
6. Марусі Чурай
7. Іванові Іскрі
8. Богданові Хмельницькому
9. Марусі Чурай
10. Марусі Чурай
11. Мандрівному дяку
12. Мандрівному дяку
13. Посланець із Січі
14. Ящиха
15. Пушкар
16. Мандрівному дяку
17. Івану Іскрі
18. Марусі Чурай
19. Івану Іскрі
ДЕ ЦЕ?
1. Козацька школа, крита очеретом
благенькі стіни, плетені з лози,
на піввікна заплющена заметом,
три лави, стіл, псалтир і образи.
2. Дзвіниця — мертва. Обгоріли крони.
І все німе — і гори, і Поділ.
В Литву до себе вивіз наші дзвони
литовський гетьман Януш Радзивілл.
Покинуті, попалені, похмурні
стоять двори, базари, винокурні.
Сади стоять, примерлі од пожежі.
Людей немає. Коні не іржуть.
Лиш на валах необгорілі вежі
стирчать у небо. Попіл стережуть…
3. Одвірок за ніч намерзає в сінях.
Стоять в кутку забуті рогачі.
Перелузали зиму, як насіння,
удвох одні на тій-таки печі.
4. Оце йдемо вже кілька діб,—
небілені хати і випалений хліб.
5. А по ярах, по схилах, як тубільці,
землянки покопали погорільці.
Ідеш, аж дивно: у вечірній млі
то там, то там димок із-під землі.
6. У хаті тепло. Пахне деревиною.
Коріння повно, всякої різьби.
Під сволоком, між маком а калиною,
шматки сухої липи і верби.
7. Шаблі там не ржавіють у коморах,
і кінську збрую миші не гризуть.
А що вже порох, — добрий роблять порох,
в бочки зсипають, гетьману везуть.
ДЕ ЦЕ? Відповіді
1. Школа, в якій навчалася Маруся
2. У Києві
3. У хаті Чураїв
4. По дорозі на прощу
5. У Києві
6. У хаті діда Галерника
7. У Полтаві
ВСТАНОВИТИ ВІДПОВІДНІСТЬ
1. Семен Горбань
2. Мартин Пушкар
3. Григорій Бобренко
4. Іван Іскра
5. Лесько Черкес
А. козак з Опішні
Б. хорунжий
В. полтавський війт
Г. полковий обозний, син Якова Остряниці
Д. полтавський полковник
Відповідь: 1В,2Д,3Б,4Г,5А.
СЛОВА ПІСНІ МАРУСІ ЧУРАЙ:
ОЙ НЕ ХОДИ, ГРИЦЮ
Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки-чарівниці!
Котра дівчина чорні брови має,
То тая дівчина усі чари знає.
У неділю рано зіллячко копала,
А у понеділок пополоскала.
Прийшов вівторок – зіллячко зварила,
А в середу рано Гриця отруїла.
Як прийшов четвер – та вже Гриць помер
Прийшла п’ятниця – поховали Гриця.
А в суботу рано мати дочку била:
"Ой нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?
"Ой мамо, мамо, Гриць жалю не має,
Нащо ж Гриць, мамо, разом двох кохає!
Нехай же не буде ні тій, ні мені,
Нехай достанеться Гриць сирій землі!"
"Оце ж тобі, Грицю, я так ізробила,
Що через тебе мене мати била!
Оце ж тобі, Грицю, за теє заплата –
Із чотирьох дощок дубовая хата!"
Немає коментарів:
Дописати коментар